ДОРУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до доручи́ти. [Ватутін:] Я проводжу операцію, доручену мені Верховним Головнокомандуванням (Дмит., Драм. тв., 1958, 181); // дору́чено, безос. присудк. сл. Петрові було доручено попередити Пазюка, переказати йому волю старих робітників (Кол., Терен.., 1959, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 381.