ДО́СВІТ, у, ч. Час доби перед сходом сонця, світанком. Від самого досвіту в ловецькім таборі великий рух і тривожне дожидання (Фр., VI, 1951, 10); Але досить було прокинутись чоловікові, як Галина.. здушила свій плач і так пролежала до самого досвіту (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 259); Вартує [Денис] цілу ніч, а досвіт напливає (Рильський, Поеми, 1957, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 382.