ДОСИ́ПАТИ див. досипа́ти1.
ДОСИПА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ДОСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. доси́плють; док., перех. Насипаючи, добавляти. — Встає господар.. та йде до стайні — досипати худобі січки з вівсом (Фр., III, 1950, 196); Він своїми буряками досипає її мірниці (Коцюб., І, 1955, 23); // без додатка. Сиплючи, наповняти що-небудь. Йван набив мішок, — утрусився, — сип іще! Уже невдоволена Скибиха досипала потрошечку (Головко, І, 1957, 331).
ДОСИПА́ТИ2, а́ю, а́єш і ДОСИПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОСПА́ТИ, плю́, пи́ш; мн. доспля́ть; док.
1. неперех. Спати — скільки потрібно. Знову лягла, досипає [учителька] (Мик., II, 1957, 112); — Лягайте, досипляйте, ще до сніданку далеко. Чи, може, вам кашку манну розігріти? — куняла і бурмотіла [Міля] незадоволено (Вол., Місячне срібло, 1961, 108).
2. перех. Спати певний відрізок часу. Ще було зовсім рано, і люди досипали останні хвилини (Досв., Вибр., 1959, 368); —Ну, — промовив Гречкун, — підемо досипати нашу коротку ніч (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 115); Старий .. пішов до клуні, досипляти ночі (Кач., II, 1958, 134).
3. неперех. Спати до певного часу. Досипати до білого дня.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 383.