ДО́СТА, присл., діал. Досить, достатньо. — А я почуваю в собі доста сил, щоб пережити все це мовчки (Гур., Друзі.., 1959, 119); Як візьметься [Рахіра] порядно до праці, а з весною буде її доста, то переконається, що чоловік без праці нічого не варт (Коб., II, 1956, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 387.