Слово "дотепний" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ДОТЕ́ПНИЙ, а, е.

1. Який відзначається дотепністю. Богдан був дотепний, жартівливий, говорив багато, тільки Насті боляче було слухати його мову (Л. Укр., III, 1952, 586); Лука Митрофанович був веселою, жвавою і дотепною людиною (Коз., Нові Потоки, 1948, 47); // Пройнятий дотепністю. Товариші його [Л. Мартовича] шанували, а любили за його веселу вдачу й ще за ті дотепні оповідання, які він видумував (Стеф., II, 1953, 22); Товариші для сміху написали дотепного листа і дуже шкодували, що не можуть бачити мого здивованого обличчя (Коп., Сон. ранок, 1951, 172).

2. Оригінальний щодо свого розв’язання, зроблений майстерно, з витонченістю. Він перший обвішав Асканію своїми дотепними шпаківнями (Гончар, Таврія.., 1957, 184); В Першотравневому саду вони зацікавились дотепним фонтанчиком, що сам обертався й розкидав навколо себе вісімками струмені (Сміл., Крила, 1954, 23).

3. до чого, на що, рідко. Здібний, здатний. Батько й мати журяться:Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого не дотепний? (Укр.. казки, 1951, 233); От заходився раз Кирило мій Плести у хаті ясла. На що, на щона це дотепний був (Гл., Вибр., 1957, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 392.