ДОТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., діал.
1. Доторкатися. [Геррісон:] Всі вони [робітники], коли дотикали щіточкою вуст, впускали в свій організм певну долю радію (Ірчан, І, 1958, 261).
◊ Землі ́не дотика́ти — те саме, що Землі ́не доторка́тися (див. доторка́тися). Леон Гаммершляг ходив, землі не дотикаючи з гордості і радості (Фр., V, 1951, 382).
2. Діяти на органи відчуття. Сморід по-іншому нас дотикав, як колір кривавий, Смак доступається органів наших, як запах та колір (Зеров, Вибр., 1966, 178).
3. перен. Завдавати кому-небудь неприємностей ущипливими, дошкульними словами або діями. В ній і тепер ще повно егоїзму й фальшу, яким дотикала бо-лючо [болюче] не одну душу коло себе (Коб., III, 1956, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 393.