ДОТОРКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ДОТО́РКУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок.
1. Дотикатися, торкатися до кого-, чого-небудь. Він доторкався до неї [брили] пальцями, що застрягали в м’який віск (Фр., VIII, 1952, 410); Внаслідок полягання стебел доторкаються [качани] до землі й псуються (Колг. Укр., 1, 1957, 11); Ватя почувала тривогу в душі, але механічно водила руками по клавішах, ледве доторкувалась до їх (Н.-Лев., IV, 1956, 115); Нараз дівчина відчула, що до її руки ледве чутно доторкуються його губи (Шовк., Інженери, 1956. 122); Була та жовта книга [«Кобзар»] і без оправи, і без перших та останніх сторінок, видно, читана і перечитана до того, що навіть сам власник книги боявся до неї доторкуватись (Збан., Сеспель, 1961, 91); * Образно. Ще не припікає [сонце] як слід, а тільки лагідно, ласкаво доторкається до обличчя (Коп., Як вони.., 1961, 5); // перев. в запереч. н е. Пробувати, куштувати, їсти що-небудь. Вона не доторкалася ні до якої страви (Коб., II, 1956, 113); — Гляди мені, як будем обідать, то ти ні до чого не доторкуйсь (Стор., І, 1957. 38); // Братися за що-небудь, розпочинати роботу над чим-небудь. Де тільки руки її доторкалися або де око зирнуло, — все те з хмурого, сумного прояснялося, біліло, ніби всміхалося (Мирний, І, 1949, 359).
◊ Землі́ не доторка́тися (дото́ркуватися) — дуже легко й швидко бігти, іти і т. ін. Біжить [Галя] вулицею і землі не доторкається, а на душі так їй чогось-то весело, так весело… (Кв.-Осн., II, 1956, 320).
2. перен. Зачіпати, піднімати, розв’язувати що-небудь, братися за щось. Ми не дозволимо підлим зрадникам українського народу доторкатися до наших національних святинь! (Рильський, III, 1956, 37); Людина [Шухновський] тактовна, вмів сказати слово, доторкується до живої рани обережно (Збан., Малин. дзвін, 1958. 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 394.