ДОХО́ДИТИ, джу, диш і рідко, заст. ДОХОДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДІЙТИ́, дійду́, ді́йдеш, док.
1. Ідучи в певному напрямку, досягати якого-небудь місця. Тільки що стали до волості доходити, тут вийшов до громади сам губернатор (Кв.-Осн., II, 1956, 149); Коли доходили до цвинтаря, здалека чути було жалібний спів (Кобр., Вибр., 1954, 154); За три милі Дике Поле Козаки укрили, Доходжали-доступали до Чурай-могили (Черн., Поезії, 1959, 277); Тільки як дійшла [Марія] до теплохода, випросталась, глянула на нього [Петра Шагайду] вогкими очима, глибоко й сумовито (Кучер, Чорноморці, 1956, 103); // Рухаючись у певному напрямку, досягати якого-небудь місця (про поїзд, машину, пароплав і т. ін.). Поїзд доходив до станції; // Прибувати на місце призначення (про листи, телеграми, посилки і т. ін.). — Вже ж я писала й пересилала, мої листи не доходять (Чуб., V, 1874, 128); — Газети до їх [них] не доходять, людей просвічених вони не бачать (Н.-Лев., І, 1956, 456); //розм. Звертатися куди-небудь, до когось (перев. із скаргою, проханням). — Коли у вас [панів] уся сила, то дарма; не по-вашому буде, я дійду всюди (Кв.-Осн., II, 1956, 277); Келембет дійшов до вищих профспілкових органів, домігся потрібної путівки, попросив начальника цеху передати її під розписку Мехтодію Мехтодійовичу із суворим наказом дирекції — негайно їхати (Ю. Янов., II, 1954, 102).
Доходи́ти (дійти́, заст. доходжа́ти) [до] кінця́ ([до] кра́ю) — закінчувати йти, приходити до наміченого місця. Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю (Коцюб., І, 1955, 363); Ось він вже дійшов кінця і втомлено став (Епік, Тв., 1958, 396).
2. Поширюючись, досягати кого-, чого-небудь (про звуки, запах, світло іт. ін.). — Чули ми, Чіпко, — вмішалася баба, — чули, аж сюди до нас крики доходили …(Мирний, II, 1954, 214); Крізь розвалений куток стелі доходило вечірнє світло (Ю. Янов., II, 1954, 45); Крізь вікно доходила свіжість ночі і скрекіт цвіркунів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 40); // Ставати відомим кому-небудь, де-небудь; розповсюджуватися (про чутки, вісті і т. ін.). До Сновська доходили чутки, що в Харкові з’їзд Рад проголосив Українську Радянську Республіку (Скл., Легенд. начдив, 1957, 21); // розм. Зачіпати почуття, думки і т. ін.; ставати ясним, зрозумілим. Просте й правдиве ленінське слово.. доходило до самих глибин свідомості народних мас (Біогр. Леніна, 1955, 163); Пісня була жалібна, але чомусь не доходила ця жалість до неї (Сміл., Зустрічі, 1936, 118); // безос. [Микита:] А тобі до плачу доходить? (Кроп., І, 1958, 73).
◊ Дохо́дити (дійти́) до се́рця (до душі́, до живо́го і т. ін.) кому — глибоко зворушувати кого-небудь; знаходити відгук. До живого нікому не доходило: чужа болячка не болить, чужа потилиця не свербить, — тільки бідній матері допекло (Свидн., Люборацькі, 1955, 191); Видно, слова його дійшли до серця, до душі Петру, розворушили її (Чаб., Балкан. весна, 1960, 357).
3. Зберігатися до якого-небудь часу (про письмові пам’ятки, предмети старовини і т. ін.). Яка то була і чи одна задля всіх людей була та перша мова — ми не знаємо, бо до нас не дійшло ніяких зразків про ту першу мову (Мирний, V, 1955, 306).
4. Розвиваючись, змінюючись, досягати якого-небудь стану. Наука доходить, що й плуг сам ходить (Укр.. присл.., 1955, 365); Хто зна, до чого дійшла б тая розмова у двох сестер, якби не надійшла мати з кухні (Л. Укр., III, 1952, 497); // безос. Тепер уже, он бачиш, Доходить до чого, Що я стратить наміряюсь Максима святого (Шевч., II, 1953, 257); // Змінюючись, досягати якого-небудь рівня, якоїсь межі (про розмір, вагу, кількість і т. ін.). Пшениця доходила до чоловічої груді (Мирний, IV, 1955, 208); Як тільки покажеться сонце, стає тепло, як повесні, температура доходить до 20° (Коцюб., III, 1956, 414); // Досягати певного віку. Никодим Онуфрійович кожного свого одприска [нащадка], тільки той доходив робочого віку, навчав слюсарювати (Смолич, V, 1959, 90); Невтішені батьки поховали єдиного сина, що ледве дійшов шістнадцяти літ (Бурл., О. Вересай, 1959, 191); // безос. Останню [жінку] він, щоб не збрехати, взяв, як йому доходило дев’ятого десятка (Смолич, І, 1958, 46).
Дохо́дити (дійти́) [до] літ (до зро́сту) — ставати дорослим, досягати повноліття, виростати. Доходила я до літ і багато дечого починала розуміти (Вільде, Пов. і опов., 1949, 13); Багато парубків літа свої перейшли, не женившись, — дожидали дівчину, поки літ своїх дійде, щоб із сватами засилатися (Вас., II, 1959, 395); От дійшли вже ті сини до зросту, — такі парубки стали, що ні здумати, ні згадати, хіба в казці сказати! (Ів., Укр.. казки, 1950, 98).
5. Проводячи послідовно яку-небудь дію чи ряд дій, добиватися чого-небудь; досягати наміченого. Чи тільки терни на шляху знайду, Чи стріну, може, де і квіт барвистий? Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу той шлях тернистий (Л. Укр., І, 1951, 44); Давай люди клопотати, Правди судом доходжати (Манж., Тв., 1955, 150); Думка про снайперство міцно засіла хлопцеві в голову. Він вирішив за всяку ціну дійти свого (Донч., II, 1956, 289); // Досягати якого-небудь стану, становища. З добрими людьми завжди згоди можна дійти (Укр.. присл.., 1955, 140); Через те похвалитися нема чим, а часом просто доходиш до розпуки (Коцюб., III, 1956, 278); // розм. Досягати розуміння чого-небудь; додумуватися. — Тебе вважали розумною і культурною, хоч ти до всього доходила самотужки (Руд., Остання шабля, 1959, 41); Він боявся щось прогавити, а все необхідно бачити на власні очі і дійти всього своїм розумом (Коп., Сон. ранок, 1951, 31).
◊ Дохо́дити (дійти́) до гроша́ — здобувати гроші. — Тяжко згадувати про всі ті способи, як я до гроша доходив! (Фр., III, 1950,19); Дохо́дити (дійти́) [до] ду́мки (ви́сновку) — додумуватися до чого-небудь, робити який-небудь висновок. Петро Петрович дійшов до думки, що власне тепер земські начальники мають найбільшу місію культурну і політичну (Сам., II, 1958, 231); Вирішивши так, Остап Антонович, натурально, дійшов тієї щасливої думки, що.. зробила його ім’я широко відомим не тільки на Глухівщині (Епік, Тв., 1958, 474); Довго всі радились, думали, міркували.. І кінець кінцем дійшли такого можливого висновку (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 46); [До] ро́зуму дохо́дити (дійти́) — ставати розумово зрілим, — Яка ще з нею мова? Вона ще дурна, нехай перше розуму дійде (Вовчок, І, 1955, 261); Як ріс, то розуму не мав, а як уже до розуму дійшов, то тоді б то лічити, та багацько літ упливло (Україна.., І, 1960, 296).
6. Наступати, підходити. Вже в тюрмі і то краще, можна було хоч пройтися по камері, а коли дійде черга, лягти на нарах і простягти ноги, хоч трохи спочити (Хижняк, Тамара, 1959, 159).
7. розм. Ставати цілком готовим (про те, що печеться, смажиться і т. ін.). Вона метушилась коло печі: то рогачем розгортала на черені жар, то сунула туди нового крутеня, а в печі вже доходили млинці (Іщук, Вербівчани, 1961, 218); // Дозрівати (перев. після збору). Минули жнива, на полі вже хіба тільки де в кого снопи гречки доходили (Л. Янов., І, 1959, 336); Вересень заповідається теплий і сухий.. Дійдуть помідори, соняшники, квасоля (Вільде, Сестри.., 1958, 335).
8. розм. Переставати жити; умирати, [1-й запорожець:] Та він увесь в крові. Доходить! (К.-Карий, II, 1960, 283); А дитинка тихо дійшла… (Вовчок, І, 1955, 269).
9. розм. Намагатися зрозуміти суть чого-небудь; вникати в що-небудь. Ми не дуже доходимо причини деяких прояв (Коб., І, 1956, 123); Ольга докладно і пильно доходила кожної дрібниці, перепитувала, просила пояснювати окремі важливі моменти (Мик., II, 1957, 292); — Щоб вилікувати хворобу, треба дійти її причини (Фр., VI, 1951, 215).
10. Приходити до кінця; закінчуватися. Доходила 10 година ранку, і я вже був біля редакції (Коцюб., II, 1955, 425); Коли доходив третій рік війни, зростала дорожнеча (Смолич, Мир.., 1958, 27).
Дохо́дити (дійти́) [до] кінця́ — закінчуватися. Обід помалу доходив до кінця (Фр., VII, 1951, 341); Весняна ніч уже доходила кінця (Смолич, V, 1959, 733); Дохо́дити (дійти́) ру́чки — закінчувати покіс. Самітно бринить десь остання коса — косар доходить ручки (Вас., II, 1959, 168).
◊ Ді́ло (річ і т. ін.) дохо́дить (дійшло́, дійшла́, ді́йде) до кого — питання торкається, стосується кого-, чого-небудь.. Діло доходило до Онисі (Н.-Лев., III, 1956, 36); Дохо́дити (дійти́) до ді́ла — переходити до основного. — Сеє-теє, теє-сеє, а як дійде до діла, то й розтечуться, розповзуться, як тая купа черваків на сонці [про громаду]… (Коцюб., І, 1955, 115); Дохо́дити (дійти́) [до] ла́ду — розбиратися в чому-небудь; уміти упоратися з чим-небудь. — Якось воно так порізано, що я й ладу не дійду…(Л. Укр., III, 1952, 643); Омелян дивувався, що дзвони висіли на кількох поверхах, так розділені, що ніякий дзвонар не зумів би з ними дійти ладу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 521); Дохо́дити (дійти́) кра́ю — досягати найвищого рівня. Люті морози доходили краю й не попускали (Довж., І, 1958, 471); Ру́ки не дохо́дять: а) за іншими справами ніколи зробити що-небудь. Невже колгосп не може відкрити перукарню? Може, звичайно, та все руки не доходять (Кучер, Трудна любов, 1960, 279); б) немає можливості повністю охопити що-небудь. Не доходять [до боротьби з старістю, смертю] ще руки нашої науки, як висловився один старенький хлібороб (Вол., Місячне срібло, 1961, 12).
ДОХОДИ́ТИ, ходжу́, хо́диш, док., розм.
1. неперех. Закінчити ходити.
2. перех., ірон. Довести до виснаження, знемоги. Радивон на вигляджені корови поставив її [Саньку], так вона і тих доходила (Горд., І, 1959, 587).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 397 - 398.