ДРАГОВИНА́, ДРЯГОВИНА́, и́, ж. Грузьке, багнисте, болотисте місце. Нараз хура спинилася, коні вгрузли в драговину по самі тулуби (Досв., Вибр., 1959, 64); Сергій Коляда заганяв їх [німецьких солдат ] туди, де була драговина, непрохідна, вічна, бевдонна (Кучер, Дорога.., 1958, 139); Вдень ішли [ливарі, рибалки, орачі] й вночі. Крізь дим і смерть, дряговину і хащі, Щоб вибратись з боями й набрести На щорсівські передові пости (Бажай, Вибр., 1940, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 404.