ДРА́ЛА, присудк. сл., розм. Швидко тікати куди-небудь. Повиїдав [Лис] усе чисто, решту порозливав, а сам драла (Фр., IV, 1950, 60).
◊ Дава́ти (да́ти, задава́ти, зада́ти) дра́ла — швидко тікати, бігти куди-небудь. Мотря вхопила півня за ногу, витягла з борщу та й дала драла з хати (Н.-Лев., II, 1956, 372); Андрійко тільки язика виставив і задав драла по вулиці (Григ., Вибр., 1959, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 405.