ДРОБОВИ́К, а́, ч. Мисливська рушниця для стрільби дробом (у 1 знач.). [Звізденко:] Стріляв і я колись. На диких качок більше, з дробовика (Мик., І, 1957, 246); У вітряну ніч, в листопадову стужу озброєні дробовиками багачі вивели його за село (Гончар, Таврія.., 1957, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 420.