ДРУГОРЯ́ДНИЙ, а, е. Не головний за значенням, не основний, менш істотний. У сій вашій новій поемі я люблю те, що в ній, певне, має бути другорядним — власне, ліричні нотки (Л. Укр., V, 1956, 437); Всім не терпілося покінчити з другорядними питаннями і перейти до основного (Руд., Вітер.., 1958, 37); // Посередній щодо своїх якостей. Не раз відзначалося, що Шевченка до Жовтня перекладали на російську мову майже виключно другорядні і третьорядні перекладачі (Рильський, III, 1956, 106).
∆ Другоря́дні чле́ни ре́чення, грам. — члени речення, що пояснюють і доповнюють головні члени речення. Другорядні члени речення — члени речення, виражені повнозначними словами й стійкими словосполученнями (фразеологізмами), що обслужують безпосередньо чи посередньо головні члени речення (Сл. лінгв. терм., 1957, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 423.