ДРУЖИ́НОНЬКА, и, ж., поет. Пестл. до дружи́на 1,2. Ой піду я темним гаєм, Дружиноньки пошукаю (Шевч., II, 1953, 136); Я стільки раз, дружинонько моя, Руїну ніс твоєму супокою, Що сам дивуюсь ніжності твоїй: Її я чую в стороні чужій (Рильський, II, 1960, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 424.