ДРІ́БКА, и, ж.
1. Невелика частина, мала кількість чого-небудь, Їм страшно навіть подумати про такі гроші, хоч самі по дрібці ще більше тратять (Фр., VII, 1951, 360).
2. Те саме, що гру́дочка. Виступили повагом три діди, Три чисті білі хліби несучи з дрібками солі, звичаєм прадавнім, І подали з уклоном трьом грузинам (Рильський, І, 1956, 422); Коли хурщики виймали їсти свіжу булку з ковбасою — Майдан мав для того чорний хліб і дрібку цукру (Кач., II, 1958, 8).
◊ До дрі́бки, діал. — повністю, цілком, дощенту, геть-чисто. Коли старий будинок звалиться.. до дрібки, коли руїни згорять і спопеліють, то й новий будинок поставити не тяжко (Фр., V, 1951, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 413.