ДУБИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до дуби́на 1, 3, 4. А зимою холодно, Нічим затопити, То й питається дідунь: «Що, сину, робити?» «А що ж, — кажу, — тра [треба] комусь їхати в дубинку!» (Рудан., Тв., 1956, 104); * Образно. В літературній критиці не можна терпіти ні солодкого єлею, ні замашної дубинки (Про багатство л-ри, 1959, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 429.