ДУБНИ́К, а́, ч., розм.
1. Дубовий ліс, гай. Раді птиці Вилітали з дубника. Щоб на хлопця подивитись, Привітати школяра (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 127).
2. Велика дубова діжа для дублення шкір. В глибині просторого двору.. стояли величезні діжі — певне, дубники, — відер, мабуть, на двісті кожна (Юхвід, Оля, 1959, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 430.