ДУБУВА́ТИЙ, а, е.
1. розм. Те саме, що дубоголо́вий. — Записано його в Орську [фортецю], де батальйоном командує майор Мєшков, людина надзвичайно обмежена і дубувата (Тулуб, В степу.., 1964, 83).
2. Твердуватий, з товстою твердою шкірою. Молокан.. не зовсім долюблював дубуваті узбецькі дині (Ле, Міжгір’я, 1953, 340).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 430.