ДУДА́, и́, ж.
1. Те саме, що ду́дка 1. Заграй мені, дуднику, На дуду, Нехай своє лишенько Забуду (Шевч., II, 1953, 144); Виглянь, мила, у віконце, я заграю на дуду (Сос., Вибр., 1941, 245).
2. Те саме, що воли́нка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 431.