ДУ́ДЛИТИ, лю, лиш, недок., перех., вульг. Пити що-небудь з жадібністю та у великій кількості. Вся компанія кинулась дудлити пиво й розвеселилась (Н.-Лев., III, 1956, 233); Вже чого-чого, а молока по самі очі вистачає [Марті]. І сама п’є, а відра прямо дудлить, і додому несе (Ряб., Жайворонки, 1957, 42); Тварина з охотою бреде в воду, стає, дудлить воду й обмахується від мух мокрим хвостом… (Вишня, І, 1956, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 432.