ДУДОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, недок. Підсил. до дудні́ти. Десь і сьогодні біля Вербки дудоніли кулемети, і коні без вершників забігали аж в берегівські ліси (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 253); Чиїсь кроки дудонять у другому кінці коридора (Вільде, Повнол. діти, 1960, 196)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 432.