Слово "думати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ДУ́МАТИ, аю, аєш, недок.

1. без додатка. Розмірковувати над чим-небудь; мислити. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше (Укр.. присл.., 1955, 187); Понад Невою ідучи, Гарненько думав (Шевч., II, 1953, 364); Пізньої ночі Микула сидів біля вогнища і думав (Скл., Святослав, 1959, 16).

Ду́мати ду́му (ду́ми, ду́мку) — міркувати, розмірковувати над чим-небудь. Мабуть, у дубах сидить [Катря] та думає думку (Вовчок, І, 1955, 195); * Образно. Як тихо у полі! Здається, земля думає свою думу перед тим. як піти в ріст (Стельмах, Хліб.., 435 1959, 384); * У порівн. [Семен Мельниченко:] А он соняшник як височенно вигнався, ще й голову схилив, наче зажурився і думає тяжкі думи.. (Кроп., І, 1958, 60).

2. про кого — що, за кого — що, розм. об (о) кімчім. Спрямовувати свої думки на кого-, що-небудь. — Та то, мамо, ви думаєте за батька, то він вам і сниться, — сказала Любка (Н.-Лев., II, 1956, 246); Ішов я так хутко, що навіть ні об чім і не думав (Вовчок, VI, 1956, 243): Про дочку думав Сава Корсун, про Наташу (Скл., Хазяїни, 1948, 120); // над чим. Вирішувати, розв’язувати що-небудь. Більше вже місяця думаю над Вашим заходом видати збірник такий, як Ви загадали (Мирний, V, 1955, 412).

Забу́ти ду́мати — перестати пам’ятати про кого, що-небудь, викинути з думки кого-, що-небудь. На третій день уже й думати забула, чи був у нас дядько, чи не було його (Мирний, І, 1954, 76); І ду́мати ні́чого — про неможливість здійснення, недосяжність чого-небудь. В цій [хаті] лежить слабий батько — певно, вмреа жінка не знає, що робити, чим помогти; за доктора й думати нічого — грошей нема (Коцюб., І, 1955, 436); Не [до́вго] ду́маючи (ду́мавши) — без роздумів, без вагань; враз, зразу. Другий, не думаючи довго, сам йде у біду, аби другому було добре (Кв.-Осн., II, 1956, 307); — Мене, не довго думавши, два чоловіки — хіп під руки!та в горниці так і помчали (Мирний, III, 1954, 163).

3. з спол. що. Мати певну думку, вважати, допускати. Як хто кого боїться, То й думає, що на того ввесь світ Так буде, які він, дивиться (Гл., Вибр., 1957, 48); — Я жадала б пояснень. Інакше я можу думати, що ви просто пожартували зі мною (Смолич, І, 1958, 51); // на кого, розм. Вважати винним, підозрювати кого-небудь у чомусь. Всі думали на нього; // у знач. вставн. сл. Указує, кому належить думка. А я умостивсь собі на вербі й байдуже мені: нехай, думаю, турецький син мордується! (Вовчок, VI, 1956, 271); Це ж, думаю, Палажка ходить до моєї криниці по воду (Н.-Лев., II, 1956, 13).

4. з інфін. Мати намір, збиратися робити що-небудь. Одурів я, тяжко стало У вертепах жити. Думав сам себе зарізать, Щоб не нудить світом (Шевч., II, 1953, 66); [Xведоська:] Це вже котрась з дівчат думає мене сполохати!.. (Кроп., II, 1958, 59).

І не ду́мати — не мати наміру, не збиратися. Вдома і не думали подавати вечерю (Коцюб., II, 1955, 395).

5. за кого-що, про кого-що. Турбуватися, піклуватися про кого-, що-небудь. Я за себе майже ніколи не думаю (Стеф., III, 1954, 46); [Люцій:] Нехай Руфін про себе думає та про дружину, — вони ж і так за всіх нас постраждали (Л. Укр., II, 1951, 469).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 434.