ДУ́РЕНЬ, рня, ч.
1. розм. Розумове обмежена, тупа людина. Хто дурнем уродився, тому дурнем і вмерти (Укр.. присл.., 1955, 248); Осел прислів’я нагадав, А я до байки приладнав: Нехай не забувають люди, Що дурень всюди дурнем буде (Гл., Вибр., 1957, 186); Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знав (Шевч., І, 1951, 75);* У порівн. Безпальчиха аж розсердилась: носиться [Наталя] з своїм отцем Симоном, як дурень із ступою (Головко, II, 1957, 45); // лайл. Уживається з метою образити кого-небудь, засудити чиюсь поведінку. Василь трохи не скрикнув товаришеві у вічі: дурень! (Мирний, IV, 1955, 135); Ні пощади, ні поваги, тільки лайки і зневаги: капрал Мирка дурнем звав! (Мак., Вибр., 1954, 419); Якось молода цариця Почала з царем свариться: — Дурню, — каже, — ти старий, Печериця і тюхтій! (Перв., Райдуга.., 1960, 86).
◊ Ду́рня валя́ти (кле́їти, стро́їти і т. ін.): а) прикидаючись, що не розумієш чого-небудь, робити безглузді вчинки, дурниці. — Тільки от що, Маріє, — затримав її Давид, — хай Тихін дурня не строїть, нехай лікується (Головко, II, 1957, 41); б) нічого не робити. — Іди до печей [на завод]. Там дурня не будеш клеїти… (Рудь, Гомін.., 1959, 74); Ду́рня гну́ти (роби́ти, ко́рчити і т. ін.) з се́бе —прикидатися таким, що нічого не розуміє, не знає. — Не робіть із себе дурня, Йойно! Адже при вас учора Нута возив кип’ячку — свою, не вашу (Фр., IV, 1950, 21); Завдава́ти (завда́ти) ду́рня кому, заст — виставляти, робити кого-небудь дурним. — Оникій тобі заробити дає, а цей [Вустимко].. йому дурня завдає. У власній хаті хазяїна ображають (Багмут, Опов., 1959, 13); Знайшли́ (знайшо́в і т. ін.) ду́рня — уживається для вираження відмови або незгоди робити щось. — Ти думаєш, я стану тягтись та скаредничати так, як другі там скаредничають? Як же? Знайшли дурня (Мирний, III, 1954, 277); Наби́тий (безнаді́йний, заплі́шений) ду́рень — про дуже дурну людину. Конторщика нема, а той, що сидить у конторі — дурень набитий (Коцюб., III, 1956, 161); Найбільший сором — стояти за грубою. Туди ставлять тільки безнадійних дурнів (Мик., Кадильниця, 1959, 14); Після кількох зустрічей із лікарем Бруно переконався, що його новий знайомець — заплішений дурень, і почав собі з нього кепкувати (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 503); Нема́ ду́рнів — хто-небудь не такий наївний, некмітливий, непередбачливий, як про нього думають. Макар Іванович осміхнувся. Нема дурнів! На сей гачок його не зловиш! (Коцюб., І, 1955, 164); Поши́ти у ду́рні — хитрістю, обманом поставити кого-небудь у незручне, смішне становище. Став [писар] її пильно прохати, щоб як би того пана Микиту зовсім у дурні пошити (Кв.-Осн., II, 1956, 188); Улан засміявся. Не щастить сердешному Збишеку сьогодні. В дурні пошили (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 50); Поши́тися (убра́тися, записа́тися і т. ін.) у ду́рні — поставити себе в незручне, смішне становище. Ісправник Трохи не сказився! Що нічого, бачиш, взяти, А він же трудився! І день і ніч побивався Та в дурні й убрався (Шевч., І, 1951, 307); Єгор.. хотів був замовкнути, щоб не пошитись у дурні й не стати посміховищем (Довж., І, 1958, 460).
2. Назва гри в карти. Грати в підкидного дурня; // Той, кого обіграли в цій грі. Сидять паничі молоденькі круг стола, люльки смокчуть і в карти грають, по-панськи, бач. Хто дурень, той грошики й платить (Кв.-Осн., II, 1956, 276).
◊ Залиши́ти (зоста́вити) в ду́рнях (ду́рнем) — одурити кого-небудь, поставити в ненормальне, смішне становище. Парубки ззаду реготали. — Молодець Тимошко! отак зостав панів у дурнях! (Мирний, IV, 1955, 143); У ду́рнях побува́ти; Ду́рнем (у ду́рнях) залиши́тися (зоста́тися) — бути одуреним, опинитися в ненормальному, смішному становищі. А забандюрилось старому Самому в дурнях побувать (Шевч., II, 1953, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 437.