ДУРНЯ́К, а́, ч., розм.: На дурня́к (на дурняка́) — за чий-небудь рахунок. Мав таку він звичку — Жить на дурняка: Ходить, жебракує, По селу ника (Нех., Казки.., 1958, 35); Слухають дядьки чудернацьку мову Василіу (де ж це видано, щоб людина відмовлялася випити на дурняк!), похитують головами (Чаб., Балкан. весна, 1960, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 441.