ДУРНІ́СІНЬКО, присл., розм.
1. Даром, ні за що, без оплати. — Нажала тобі дурнісінько півкопи жита, а ти й добридень не скажеш! (Н.-Лев., II, 1956, 8); — Справді світ інший настає, — думала стара, — бо брат з брата дурнісінько гроші цупить, не соромлячись ні людей, ні бога (Коцюб., І, 1955, 108).
2. Зовсім даремно, без потреби, без причини. — Ти дурнісінько на мене сердишся. Я молода, люблю товариство, — без його мені важко, — нудьга бере (Н.-Лев., III, 1956, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 441.