ДУША́, і́, ж.
1. Внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями. Чужа душа — темний ліс (Укр.. присл.., 1955, 265); Оксані стало на душі трошки веселіше (Кв.-Осн., II, 1956, 458); В дитячій душі Франка зродилась вічна вражда проти усякої неволі та тиранства (Коцюб., III, 1956, 27); // За релігійними уявленнями — безсмертна нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є джерелом психічних явиш і відрізняє її від тварини. [Маруся:] Тіло вмре, а душа ніколи не вмирає (Мирний, V, 1955, 95); Вони [релігія й ідеалізм] розглядають їі [людину] як істоту, що складається з двох відокремлених і прямо протилежних начал: плоті і душі (Наука.., 8, 1959, 45); * Образно. У вірша є жива душа і тіло, Своє обличчя, навіть певна стать (Воронько, Тепло.., 1959, 182); * У порівн. — Добре тобі казати, яку тебе повна хата дівок, а у мене одна, як душа (Коцюб., II, 1955. 14).
◊ Відво́дити (відвести́, одво́дити, одвести́) ду́шу:
а) ділитися своїми переживаннями, думками. Хотілося [Рідкодубові] з ким-небудь одвести душу, поговорити по-товариському, порадитись (Кир., Вибр., 1960, 196);
б) задовольняти яке-небудь сильне бажання. Коломієць був завзятий курець, і Ярошенко відводив душу, посмоктуючи свою люлечку (Речм., Весн. грози, 1961, 64); Хотілося вхопити отут у темряві горло ворога й мовчки, щоб не заважали свідки, відвести душу (Ле, Міжгір’я, 1953, 539); Віддава́ти (відда́ти) бо́гові (бо́гу) ду́шу див. віддава́ти.
2. Сукупність рис, якостей, властивих певній особі. Доброї душі дівчина, а от з пантелику збилася та й гине (Мирний, V, 1955, 211); Гончар сильний в повісті «Земля гуде» любовним, поетичним, проникливим зображенням хороших, красивих душею радянських людей (Про багатство л-ри, 1959, 184); // Людина як носій тих чи інших рис, якостей. На грудях [мерця] тихо бряжчали мідяні гроші, скинуті добрими душами на перевіз (Коцюб., II, 1955, 355); Командир Матте.. підійшов до [вбитих] розвідників. Нічого не відбилось на його обличчі. Це була залізна душа (Ю. Янов., І, 1958, 115); // Почуття, натхнення, енергія. Сей же, як до чого став, — і очей не зведе, і думки ні на що не зверне, — уся душа його в роботі (Вовчок, І, 1955, 275); Скільки душі вклав Тарас у цю справу (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 334); // Про людину з прекрасними рисами характеру. — А як дізнається капітан? — запитав Тюрін. — Це ж обман командира!.. — ..Він — душа-чоловік! — заспокоїв Григорій (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 37).
$ Вклада́ти (вкла́сти) ду́шу див. вклада́ти; Звору́шувати (звору́шити) ду́шу див. звору́шувати.
3. розм. Про людину (найчастіше при визначенні кількості). За комірне й харчування будемо платити йому за добу з душі.. по п’ять карбованців (Досв., Вибр., 1959, 43); По виробництву чавуну, сталі, прокату і залізної руди на душу населення наша республіка вже випередила всі європейські капіталістичні країни (Наука.., 12, 1957, 2).
∆ Реві́зька душа́, іст. — особа, занесена в список для нарахування подушної податі. Казна наділила казенним селянам по п’ять десятин на ревізьку душу, а пан віддав тільки три з половиною (Стельмах, Хліб.., 1959, 206).
◊ За́яча ду́ша — боязка, полохлива людина. Нічого, крім презирства, в неї до цих паненят нема, всі вони заячі душі (Кач., II, 1958, 33); Ні (й) душі́ — абсолютно нікого; пусто. Зв’язковий.. підвівся й поглянув навкруги. Ніде ні душі, майдан порожній (Ю. Янов., IV, 1959, 174); Одни́м-одна́ (сама́) душе́ю — без нікого, абсолютно одна. Задумалась.., як вона сама собі, одним-одна душею, буде повертаться у такому великому городі меж [між] панами (Кв.-Осн., II, 1956, 281); Занедужала Галя… Лежала собі сама душею (Вовчок, І, 1955, 154); Прокля́та (чо́ртова, і́родова, ана́хтемська і т. ін.) душа — лайливі вирази. Він стискував зуби. — Прокляті душі!.. на вас трохи такої муки, трохи каторги… (Мирний, II, 1954, 199); — Дійсно, стоять [німці]. От, чортові душі, — махають зупинитися (Ю. Янов., І, 1958, 280); Стоя́ти над душе́ю — надокучати присутністю, невідступним переслідуванням і т. ін. Тут же вона.. зітхнула — одійшла; ніхто над її душею не стояв (Григ., Вибр., 1959, 123); Чорни́льна душа́: а) (заст., жарт.) канцелярський чиновник, працівник канцелярії. [Ковшик:] Де мій секретар? Де мій бюрократ? (Побачила в саду Кандибу.) Іди сюди, чорнильна твоя душа… (Корн., II, 1955, 207); б) (у кого, зневажл.) той, хто виявляє інтерес лише до канцелярських, бюрократичних справ. І тим, в кого зачерствіла Чорнильна душа, Хлюпни, поете, піснею І шумом комиша (Забашта. Калин, кетяг, 1956, 7).
4. перен., чого. Саме основне в чому-небудь, суть чогось; // Центральна фігура чого-небудь. Він сидів між господинею й господарем як сам не свій,.. без того дотепу, який робив його звичайно душею товариства (Фр., VII, 1951, 340); Душею фільму [«Щорс»], сповненого революційного вогню і пристрасті, є український народ, що бореться (Укр. кіномист., II, 1959, 136).
5. розм. Заглибина в нижній передній частині шиї. Вирядиться [Маруся] у баєву червону юпку, застебнеться під саму душу, щоб нічогісінько не видно було (Кв.-Осн., II, 1956, 26); Довге намисто червоніло на довгій шиї, на душі блищав великий срібний дукач (Мирний, III, 1954, 176).
◊ Без душі>́, заст.: а) дуже сильно, до нестями. [Виборний:] Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує (Котл., II, 1953, 14); б) мертвий. Зразу ж біля діброви побачив Микула трьох турків на землі: два з них лежали вже без душі, один ще стогнав (Мак., Вибр., 1956, 568); Бра́ти за ду́шу див. бра́ти; В душі́ похоло́нуло (похоло́ло) у кого — сильне хвилювання, страх охопили кого-небудь. Як сказала вона це — в мене в душі похололо (Н.-Лев., III, 1956, 267); Віддава́ти (відда́ти) ду́шу (життя́) за кого — що див. віддава́ти; Віддава́ти (відда́ти) ду́шу (се́рце) кому див. віддава́ти; Від (од) [усіє́ї] душі́ — щиро. — Дуже мене тішить од душі.., що Ви вже сидите.. і краще себе почуваєте (Коцюб., III, 1956, 447); Вла́зити (вліз́ти) в ду́шу див. вла́зити; В одну́ ду́шу — настійливо, наполегливо. — Там твоя дівчинка вимагає, —згадує хазяйка, — в одну душу попали їй одежу, в якій ви прибули! (Ю. Янов., IV, 1959, 210); До глибини́ душі́ див. глибина́; [Не] до (по) душі́ — [не] подобатися. Якась дурна делікатність причепиться часом і не можеш одмовитися зробити те, що не по душі (Коцюб., III, 1956, 152); Ярославі переїзди й мандрівки були дуже по душі (Дмит., Розлука, 1957, 164); До (по) душі́ припада́ти (припа́сти, прийти́, прийти́ся і т. ін.) — подобатися. — Раз чув, як ти комусь читала вголос мою повість.. — так можна читати тільки те, що до душі припадає (Л. Укр., III, 1952, 688); Комплексне змагання припало до душі людям (Руд., Вітер.., 1958, 336); Душа́ в ду́шу: а) у повній згоді, дружно. [Степан:] Ким я був у колгоспі? Про мене йшла слава і жили з тобою душа в душу, а тепер, виходить, ти наді мною начальство (Корн., II, 1955, 117); б) відверто, щиро. Під час практичних занять десь в степу чи на дослідних, ділянках можна було поговорити [з учителями] про все одверто, душа в душу (Гончар, Таврія.., 1957, 53); Ду́шу виверта́ти див. виверта́ти; Душе́ю і ті́лом — повністю, цілком. Душею і тілом був [Глухенький] відданий артілі (Гончар, Новели, 1954, 139);
Душе́ю наложи́ти (накла́сти) — загинути, умерти. — А тепер ще плентайся до а́ не лежи́ть до кого-чого — немає прихильності до кого-, чого-небудь; не подобається хто-, що-небудь. — У Валентини до цього душа не лежить,— без найменшого жалю в голосі промовив Федір (Руд., Вітер.., 1958, 141); Душа́ не на мі́сці — охопило почуття тривоги, сильного занепокоєння. Іде Федір за паном у двері — серце тремтить, душа не на місці (Мирний, IV, 1955, 225); Душі́ не чу́ти в кому — дуже любити, жаліти кого-небудь. Уляна душі в йому не чула, куди сама йшла і його за собою вела (Мирний, І, 1954, 300);
Ду́шу проква́сити див. проква́сити; Ду́шу рве (огорта́є, обляга́є, гніти́ть і т. ін.) — хто-небудь дуже переживає; кого-небудь охоплюють сильні почуття туги, нудьги, тривоги і т. ін. І вдень мені в очах стоїть той гість дивний, А душу рве й гнітить нескінчена розмова… (Л. Укр., І, 1951,124); Чується туга невимовна, та туга, що огортав самотню душу серед пустині німої… (Мирний, III, 1954, 196); Душа́ [аж] у п’я́тах (у п’я́тках); Душа́ у (під) п’я́ти хова́ється (загляда́є і т. ін.) — страшно кому-небудь, лякається раптом хтось. Як замахнеться було мати, так у мене душа аж у п’ятах (Вишня, І, 1956, 8); Раз канчуком вчеше [пан] — до печінки дійме, а голосом крикне — душа з ляку аж.. під п’яти ховається (Мирний, IV, 1955, 220); Душе́ю чу́ти — відчувати. [Лицар:] Шкода! Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила, тільки чую, душею чую — їм не відрости (Л. Укр., II, 1951,217); Загляда́ти (загля́нути) в ду́шу див. загляда́ти; Закропи́ти ду́шу див. закропи́ти; Запада́ти (запа́сти) в ду́шу див. запада́ти; Звеселя́ти (звесели́ти) ду́шу див. звеселя́ти; 3 відкри́тою душе́ю — щиро, з радістю. Вони зустрічали нас з відкритою душею, з осміхненим лицем (Минко, Намасте.., 1957, 78); Звіря́ти (зві́рити) ду́шу див. звіря́ти; З дорого́ю (ра́дою) душе́ю — з задоволенням, з приємністю. Щодо об’єму томиків, то справу цю з дорогою душею полишаю Вам (Коцюб., III, 1955, 205); З душе́ю втекти́ (ви́рватися і т. ін.) — залишитися живим. От гостював, — насилу з душею вирвався! (Укр.. присл.., 1955, 225); З (від) душі́ — дуже щиро, від усього серця. Чорнявую з душі люблю, На біляву залицяюся, А з рудою-препоганою Хіба піду розпрощаюся! (Укр.. лір. пісні, 1958, 211); Андрій Іванов підійшов до студентки Драгомирецької і від душі потис їй руку (Смолич, Мир.., 1958, 58); З душі́ ве́рне див. верну́ти1; Криви́ти душе́ю — бути нещирим, лицемірити. У листах до Марини писав [Андрій] чисту правду, бо взагалі кривити душею не вмів (Дмит., Наречена, 1959, 156); Лі́зти в ду́шу див. лі́зти; Ма́ти (зостава́тися, бу́ти) за душе́ю — мати яку-небудь власність, кошти і т. ін. — Чи має що за душею її батько? (Н.-Лев., II, 1956, 315); Не йде на ду́шу — не хочеться їсти, робити що-небудь. Зранку Василь пішов у школу, жде — не дождеться його Параска; їжа їй не йде на душу (Мирний, IV, 1955,116); Видно було, що погода гнітить його і робота не йде на душу (Коз., Сальвія, 1959,103); Не ма́ти за душе́ю —не мати нічого, ніякої власності, коштів. Помітивши до себе увагу, старий скупо посміхнувся: — То й гроша не мав за душею, а тепер двадцятий’ятитисячником став (Панч, Синів.., 1959, 6); Ні за ца́пову (пу́хлу) ду́шу — даром, марно; ні за що. — Найдужчі у світі — ви? Невже ні за цапову душу Вам [до мишей] тура віддать свого мушу? (Нех., Казки.., 1958, 96); — Ну, думаю, пропадеш ти, Панасе, ні за цапову душу (М. Ол., Чуєш.., 1959, 8); [Залітайко:] Ех і становище. Гірше за губернаторське.. Погибну я ні за пухлу душу (Мик., І, 1957, 292); Плюва́ти (наплюва́ти) в ду́шу — ображати кого-небудь, торкаючись найдорожчого, заповітного. — Так, але за що він мені наплював у душу? — пригадав він розмову з Кузем (Тют., Вир, 1964, 32); По душі́ де́рти див. де́рти; Скі́льки душа́ забажа́є (захо́че і т. ін.) — досхочу, вволю; без обмеження; Чого́ душа́ забажа́є (захо́че, запра́гне і т. ін.) — хто-небудь мав можливість задовольнити всі бажання і прагнення, хто-небудь не має обмежень ні в чому. Живе Федір у дворі, як у бога за пазухою. Все йому є, чого душа забажає (Мирний, IV, 1965, 230); Все, чого душа запрагне, Я створю в одну хвилину (Л. Укр., І, 1951, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 445.