ДЯ́ДЕЧКО, а, ч. Пестл. до дя́дько 1, 2. В Удільнім відомстві, пригадую, служив Андріїв дядечко (Рильський, Поеми, 1957, 220); — Що ж це сталося, дядечку?— з тривогою вчепилася [Надія] за дядька, шукаючи в його очах відповідь про головне, про батька (Ваш, Надія, 1960, 188); — Попали [Параска з бабою] якогось чоловіка з дороги. Іди, дядечку, увести у закон дитину (Мирний, IV, 1955, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 450.