ДЯ́ДЬКІВ, кова, кове. Належний дядькові (у 1, 2 знач.). На дядькові гроші [Оверко] в семінарії вчився (Ю. Янов., II, 1958, 192); // Прикм. до дя́дько 1, 2. З лавки, угледівши мене, підвелась здоровенна постать дядькова (Коцюб., І, 1955, 461); Дядькова звістка вже вносила певні корективи, проте схема лишалась та сама (Головко, II, 1957, 487).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 450.