ДЯ́КУВАННЯ, я, с. Дія за знач. дя́кувати. Яке частування, таке й дякування (Укр.. присл.., 1955, 225); Потім почав [весільний староста] весільне дякування (Фр., VIII, 1952, 69).
ДЯКУВА́ННЯ, я, с., розм., рідко. Дія за знач. дякува́ти. Іван Маркевич.. почав поспішно, з якоюсь тугою і образою в голосі розповідати.. про своє невдале дякування в ковалівській церкві (Збан., Малин, дзвін, 1958, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 451.