ДІБРО́ВА, и, ж. Листяний ліс на родючих грунтах, у якому переважає дуб. Пішов шелест по діброві, Шепчуть густі лози (Шевч., І, 1951, 6); Діброви відзначаються різноманітністю породного і видового складу (Лісівництво.., 1956, 14); * У порівн. Шум гув у її голові: то шумів, як вітер між соснами, то шелестів, як зелена діброва (Н.-Лев., II, 1956, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 296.