ДІВО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., діал. Дівувати. А попівнам сто раз лучче втопитись, аніж зостаться дівочити при матері вдовиці (Свидн., Люборацькі, 1955, 89); -Тепер уже і дівчата не такі, як тоді, коли я дівочила (Чендей, Поєдинок, 1962, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 298.