ДІВЧА́ЧИЙ, а, е. Прикм. до ді́вчина; // Власт. або належний дівчині. Дівчача слава — як біле полотно: пилинка впаде, то і видно (Кв.-Осн., II, 1956, 355); В Марії якось свитка сама з плеча впала. Кинула на стіл її, на купу дівчачої одежі (Головко, II, 1957, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 298.