ДІДО́К, дка́, ч. Зменш.-пестл. до дід 2. Пішов Дідок у ліс по дрова; Не забарився в’язку нарубать (Гл., Вибр., 1957, 122); До книгарні зайшов сивий дідок з пакунком газет на плечах (Головко, II, 1957, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 299.