ДІЖА́, і́, ж.
1. Низька широка дерев’яна діжка, в якій готують тісто на хліб. Вона й опару постановила.., вона й діжу з тістом на піч поставила (Кв.-Осн., II, 1956, 227); Молодиця вимішувала хліб в діжі (Шер., В партиз. загонах, 1947, 57); * У порівн. В одчинені вікна заглянув червоний, великий, як діжа, місяць (Н.-Лев., І, 1956, 357).
2. розм. Виготовлене у цій посудині тісто. Тільки що Оксана з водою у двері — мати на неї і напалася: і де вона була, і чого так довго ходила.., що вже й діжа зійшла (Кв.-Осн., II, 1956, 437); Затопила [Катря] в печі й стала діжу місити (Головко, II, 1957, 206).
Учиня́ти (учини́ти, вчиня́ти, вчини́ти) діжу́ — робити розчин борошна для виготовлення тіста. — Заходилась [кума] діжу вчиняти, а води нема (Шиян, Гроза.., 1956, 516).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 301.