ДІ́ЙСНІСТЬ, ності, ж.
1. Те, що насправді існує або існувало; реальність. Вчора се була казка, сьогодні дійсність, що ж дивного тут? (Коцюб., II, 1955, 78); Електрика стала не мрією, а дійсністю (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 20); // Те саме, що і́стина 1. Урочище, куди призначили на роботу Кардаша, лісоводи називали «Кара-Кумами», і це відповідало дійсності (Жур., Звич. турботи, 1960, 16).
В ді́йсності — насправді, дійсно. Ми йшли.. тією самою стежкою, що, здавалось, кінчалася морем, але в дійсності вона кінчалася сходами (Л. Укр., III, 1952, 604); [Огнєв:] Мене не цікавить, що думаєте ви, а цікавить, що є у німців в дійсності (Корн., II, 1955, 25).
2. Об’єктивний світ в усій його різноманітності. За водою спливе в синє море Все, чим дійсність гірка та сумна (Граб., І, 1959, 335); Ніякого прикрашування дійсності, ніякого замилювання очей (Вишня, І, 1956, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 303.