ДІ́РОЧКА, и, ж. Зменш. до діра́ 1. Один, кому ближче було, подививсь у двері крізь дірочку (Свидн., Люборацькі, 1955, 112); Він пошукав щось у торбині і витяг звідти дерев’яну сопілку з дірочками (Донч., VI, 1957, 240); Моряк показав старанно зашиті дірочки (Кучер, Чорноморці, 1956, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 308.