Слово "діставатися" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ДІСТАВА́ТИСЯ, стаю́ся, стає́шся; наказ, сп. дістава́йся; недок., ДІСТА́ТИСЯ, а́нуся, а́нешся; наказ. сп. діста́нься; док.

1. Переходити в чиє-небудь користування, ставати чиєюсь власністю. Вони [робітники] хочуть, щоб не було багатих і бідних, щоб плоди праці діставалися тим, хто працює.. (Ленін, 7, 1949, 172); Оця десятина землі, густо засаджена розкішними кущами, ..дісталась йому ще від батька (Коцюб., І, 1955, 189); Наталі Корсунь в гуртожитку дісталася невеличка кімнатка (Донч., Шахта.., 1949, 23); // перен. Випадати на чиюсь долю. Вряди-годи єрусалимським теслям робота дістається, і яка? (Л. Укр., І, 1952, 442); Але ж могло статися й таке, що саме Валентинові Модестовичу дісталася б уся слава (Шовк., Інженери, 1956, 157).

2. З труднощами йти, їхати, підніматися і т. ін. до якого-небудь місця, предмета; добиратися. Того ранку я діставався до Берникової хати майже цілу годину, хоч вона була й не дуже далеко від мене (Мур., Бук. повість, 1959, 195); [Будівничий:] Моя порада ось яка: рубаймо в горі щаблі, щоб нам стояти твердо і щоб дістатися на гору (Л. Укр., II, 1951, 209); Пізно ввечері дісталися ми додому, стомлені, сердиті (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 155).

3. рідко. Влаштовуватися куди-небудь, зараховувати себе до складу чогось. Дуже було б мені приємно дістатись у співробітники до сього журналу (Л. Укр., V, 1956, 379); Її мрією було дістатися де-небудь в консерваторію, студіювати музику (Коб., III, 1956, 301); // Проникати в середовище кого-, чого-небудь. І ось той чоловік дістається між галицьку інтелігенцію, живе між нею (Фр., XVI, 1955, 25); Місячний промінь скоріш не дістанеться До океану глибокого дна, Аніж не влучить стріла Артемідина В серце безумця зухвале, палке (Л. Укр., І, 1951, 158).

4. З труднощами домагатися, досягати чого-небудь, здобувати щось. Письменник повинен усе відмічати, в його творах не повинно бути нічого неправдивого. І хоч би якою тяжкою ціною діставалася ця правда, він не може її обминати (Іст. укр. літ., І, 1954, 613); — До лиха з техвідділом! — Каринський відмахнувся, і Русевич зрозумів: зовсім не цікаво йому, якою ціною дісталася перемога (Шовк., Інженери, 1956, 163).

5. безос., кому, чому. Одержувати покарання за що-небудь. А найбільше Тарасові тому дістається, бо він і не змовчить, і за сестер заступиться, і Степанкові сам здачі дасть (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 32); Дарма есесівці ховались, у скелях щулились, — і там їх спинам добре діставалось, і їх арійським черепам (Гонч., Вибр., 1959, 162); Гірше у вірші дісталось козі: З’їв її вовк у густій дерезі! (С. Ол., Вибр., 1959, 173).

◊ Діста́неться (діста́лося, бу́де і т. ін.) на горі́хи (кисли́чки, бу́блики і т. ін.) кому — хто-небудь одержить (одержав) покарання, когось покарають. — І тобі дістанеться на горіхи, — сказав він, рвонувши Мотрю так, що вона, наче груша, геть одлетіла (Мирний, IV, 1955, 167); Він, замість олії, підлив гасу — переплутав пляшки. Дісталося на горіхи господареві (Минко, Моя Минківка, 1962, 95); Як почують пани, що в кухні хто є, то буде мені на горіхи! (Коцюб., І, 1955, 66); -Це вірно, — підтримав інший селянин. — Бува, Костур повернеться, то дістанеться нам на кислички (Юхвід, Оля, 1959, 310).

6. Потрапляти в складні умови, обставини. [Елеазар:] Сон мені грізний приснився — хто відгадає його? Наче я в руки дістався до ворогів найлютіших (Л. Укр., II, 1951, 144); Вуйко Юра в першу війну дістався в полон до Росії, а в революцію був у Червоній гвардії (Турч., Зорі.., 1950, 27); // Вибиратися з складних умов, обставин. Отак-то Когутик з Лисички сміявся, Щасливий, що з кігтів на волю дістався (Фр., XIII, 1954, 264); [Мартін:] Ти ще можеш, сестро, дістатися на волю (Л. Укр., III, 1952, 314).

7. тільки недок. Пас. до дістава́ти 1, 3.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 309.