ДІТО́ЧИЙ, а, е, діал. Дитячий. Було щось невимовно принадне і таємниче в тім німім погляді наївних, майже ще діточих, а вже таких цікавих і вдумливих очей (Фр., III, 1950, 89); Я дуже радий, що цензура пустила мої діточі оповідання (Коцюб., III, 1956, 122); Згадуються діточі літа, як дуже лячно було на маленькій душі (Ірчан, II, 1958, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 310.