ЕГОЇСТИ́ЧНИЙ, а, е. Який турбується тільки про себе, про свої особисті інтереси. Його [І. Франка] цікавить боротьба двох елементів: гордого, егоїстичного боярства, що живе тільки для себе, для своїх вузьких, класових інтересів, — з нижчим, біднішим класом народу (Коцюб., III, 1956, 39); [Юля:] Мій батько, на жаль, егоїстична людина і не зносить, коли йому заперечують (Мороз, П’єси, 1959, 156); // Пройнятий егоїзмом. Сам господар має вдачу зроду.. досить егоїстичну і непривітну (Л. Укр., V, 1956, 387); Може, не відразу зрозуміють.., що в основі її рішення — егоїстичне прагнення самій бути врятованою (Вільде, Сестри.., 1958, 425).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 454.