ЕКЗЕКУ́ЦІЯ, ї, ж., заст.
1. Тілесне покарання. Досі пече його отой сповнений невимовного болю, докору й осуду погляд закривавленого після екзекуції Оленчука (Гончар, Таврія.., 1957, 575).
2. Виконання судового чи адміністративного вироку про смертну кару, тілесне покарання, стягнення боргу, податку і т. ін. Баби з коцюбами довгий час ставили опір двом ротам війська, які прийшли на село для екзекуції (Фр. VI, 1951, 208); Урядник, що керував екзекуцією, на когось чекав. Нарешті з квартири інженера вийшов осавул (Панч, І, 1956, 497).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 456.