ЕНКЛІ́ТИКА, и, ж,, лінгв. Позбавлене власного наголосу слово, що стоїть після наголошеного і утворює разом з ним фонетичне ціле, об’єднане спільним наголосом. Слово, з належними до нього «проклітиками» та «енклітиками», в живому потоці мови входить, як відомо, до складу ритмічної групи як частина ще більшої ритмомелодичної одиниці (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 481.