ЖАДА́ННЯ, я, с.
1. Внутрішнє прагнення, потяг до здійснення чого-небудь. Часом в їй було жадання незмірне покинути й дім той, і Павла — усе, що доти вона знала і бачила (Вовчок, І, 1955,469); Та досі жадання панства Торських були скромні, хоч і йшли звільна та постійно все вгору (Фр., VII, 1951, 41); Хвалю я в людях рух і дію, Жадання, прагнення хвалю (Воронько, Поезії, 1950, 62); // Висловлене ким-небудь побажання, прохання; чиясь воля. Швидко після того довелося мені те жадання Мартине задовольнити (Мирний, IV, 1955, 339); Ученик радо сповнив се жадання (Фр., IV, 1950, 159).
2. Нестримне почуття любові; пристрасть. Вона сама любила Гната, і десь у далекому закуточку серця ворушилась згода на Гнатове жадання (Коцюб., І, 1955, 49); Параска-Роксолана, бач, сама й мріяла про те, щоб розділити свою постіль.. з молоденьким сотником, бо ж задля тої ласухи жадання тіла часом були.. дужчими від поривів душі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 456).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 501.