ЖАДА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до жада́ти 1; бажаючий. — Що я маю спільного з ними [гуртківцями] — я, молодий, жадаючий просвіти..? (Вас., І, 1959, 85); Вечірко, не помічаючи вбраної по-святковому, жадаючої розваг Ілонки, звертається мимо неї безпосередньо до Лошакова (Гончар, І, 1954, 459).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 501.