ЖА́ДНИЙ1, а, е, рідко. Те саме, що жа́ді́бний. Те, що лишилося ще в мені, жадне лише спокою, гармонії і поезії (Коб., III, 1956, 9); — Жадний до книжок чоловік, — вирішив Сахно, ще не знаючи, як поставитися до цього (Собко, Біле полум’я, 1952, 179); Ні, не плаче [Ярема]: змія люта, Жадна випиває Його сльози, давить душу, Серце роздирає (Шевч., І, 1951, 117); * Образно. Виприсне вигук: «Гей, сірі!» Та жадні простори зразу ж і ковтали його (Головко, І, 1957, 58).
ЖА́ДНИЙ2 див. жо́дний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 502.