ЖАДНЮ́ГА, и, ч. і ж., зневажл. Жадібна, корислива, скупа людина. Треба… не стати рабом землі, отим жаднюгою, що в грунт без толку зажене і своє життя і життя дітей своїх (Стельмах. Кров людська.., 1, 1957, 182); — Громадянко, яка ви жаднюга! Ви ні з ким не поділилися оцим яблуком. Ви тихенько хрумаєте його в куточку, щоб ніхто не бачив і не просив (Донч., IV, 1957, 132); // Жадібна до їжі тварина. Лежить [Лев], одкинув хвіст і смерті дожидає.. Жаднюга-Вовк рвоне його зубами; Бугай товче рогами (Гл., Вибр., 1957, 137); — Вони [коти] такі жаднюги, що й чорта б з’їли (Збан., Мор. чайка, 1959, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 502.