ЖА́ДІ́БНО. Присл. до жа́ді́бний. Маланка в одній сорочці вискакувала на поріг хати, підпирала голову долонею і жадібно стежила оком за весільною процесією (Коцюб., II, 1955, 30); Жадібно хапав він срібні келехи з різьблених мисників, коштовні хутра, постави і все, що впадало йому в око (Тулуб, Людолови, І, 1957, 12); Мишуня повернувся до вагончика, жадібно пив воду (Ю. Янов., І, 1958, 451); * Образно. Уночі пішов дощ, земля жадібно всмоктала в себе живущі потоки води (Кач., Вибр., 1947, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 502.