ЖА́ЙВОРОНОК, нка, ч.
1. Польова чи степова співуча пташка ряду горобцеподібних. Защебетав жайворонок, Угору летючи (Шевч., І, 1951, 6); Вийся, жайворонку, вийся Над полями (Рильський, І, 1956, 17); — У порівн. Сапає [жінка], нахиляється до кожного листочка, співає тоненько, як жайворонок (Ю. Янов., І, 1958, 322).
2. Виріб з тіста, що формою нагадує жайворонка. По хатах печуть пшеничні жайворонки із дзьобиком і крильцями (Ю. Янов., II, 1958, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 503.