ЖАЛИ́ТИ, жалю́, жа́лиш, недок., перех. і без додатка, Викликати відчуття жару, свербежу, колючи чим— небудь отруйним. Кропива жалить її в литки, в руки, а вона чухає литки та лає кропиву (Н.-Лев., II, 1956, 13); Їх [земляків у Бразілії] трусить лихоманка люта, їх жалять змії, б’є нагай, Щоб для поміщика здобути Гіркої кави урожай (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 121); // Колоти, ранити, впиваючись жалом. — Лети [Шершню] щодуху, сядь йому [Лисові] на живіт і жали, що маєш сили (Фр., IV, 1950, 69); Коли чоловіка жалять оси, він тікає до води (Ю. Янов., І, 1958, 171); * Образно. Крижані кульки лютими осами жалили щоки, вуха й шию (Чорн., Потік.., 1956, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 503.