ЖА́ЛОБА, и, ж., розм. Висловлення невдоволення з приводу чогось; скарга. Грицько з своїми завсідними жалобами на втрати, з своїми розмовами про достатки,.. — здавався йому [Чіпці] тепер нудним, сумним (Мирний, II, 1954, 285); Про справжню причину від’їзду він вирішив поки що не повідомляти, щоб вона не наробила метушні та не побігла по сусідах з жалобою, що квартирант таки їде від них, бо, мабуть, йому в них не сподобалося (Тют., Вир, 1964, 205); // Офіційна заява, скарга на кого-, що-небудь з приводу неправильних або незаконних дій. Назар Семенович Тупу Тубанець.. ще й жалобу на свого сусіда написав (Стор., І, 1957, 118); Сюди зібралися знову всі, хто був учора, щоб почути: хто писав жалобу і про що та жалоба (Мирний, II, 1954, 276).
ЖАЛО́БА, и, ж.
1. Скорбота, сум, туга за померлим. Долорес в глибокій жалобі стоїть на колінах коло одної могили (Л. Укр., III, 1952, 328); Стояли [робітники] впритул один до одного, простоволосі, у жалобі по вбитому товаришеві схиливши голови (Головко, II, 1957, 618).
2. Чорний одяг, пов’язка і т. ін. на знак скорботи. Ще батько на столі лежав, як Мася почала верховодити і.. загадала жалобу шити (Свидн., Люборацькі, 1955, 79); Коник без сідельця, жалобою вкритий, — Певно, вже мій милий на війні убитий (Перв., З глибини, 1956, 191); * Образно. Вони [фашисти] і досі не зреклися Своєї чорної мети.. Вони, що Францію веселу В жалобу чорну одягли (Рильський, І, 1956, 221); * У порівн. Нехай же знов моя коса чорніє, мов жалоба! (Л. Укр., І, 1951, 414).
3. рідко. Почуття скорботи, печалі. І я йшов — у серці жалоба, Смертельний страх в тілі засів (Фр., XIII, 1954, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 505 - 506.