ЖА́ЛОЩІ, ів, мн.
1. Пригнічений настрій, що викликається бідою, нещастям, невдачею і т. ін.; туга, скорбота. Зібралося Анні на тугу й жалощі, і вона.. силкувалася вилити їх піснею (Фр., І, 1955, 61); Вони [спогади] ..ятрили серце дівоче, завдаючи йому болю та жалощів, від яких хотілося плакати (Шиян, Гроза.., 1956, 50).
2. Те саме, що жаль1 2; жалість, співчуття. Головним почуттям моїм до нього [товариша] були жалощі (Л. Укр., III, 1952, 687); В Зіньчиній душі наростає біль і образа, жалощі до самоі себе (Шиян, Баланда, 1957, 156); — Не за тим я прийшла і жалощів мені ваших не треба (Собко, Справа.., 1959, 111).
3. рідко. Незадоволення з приводу чого-небудь; скарги, нарікання. — А що, Грицьку, чи пшениця вродила? — почне бувало здалека Лушня, натякаючи на завсідні жалощі Грицькові (Мирний, II, 1954, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 506.