ЖА́ЛУВАННЯ1 , я, с., розм. Дія за знач. жа́лувати
1. Вона чула від тітки здебільшого саме бурчання та гримання і мало, дуже мало коли зазнавала жалування (Гр., Без хліба, 1958, 151).
ЖА́ЛУВАННЯ2, я, с. 1. заст. Заробітна плата. Він має вже перший чин і дістає щомісяця по тридцять карбованців жалування (Н.-Лев., IV, 1956, 328); — За що їм тільки жалування платять? (Ю. Янов., І, 1958, 272).
2. іст. Подарунок, винагорода за послуги. Ляпунов звернувся також із закликом до козаків і холопів, обіцяючи козакам «жалування», а холопам — свободу (Іст. СРСР, І, 1956, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 506.